Отримувати нові навики, пробувати щось вперше, здобувати новий досвід. Тільки так можна відчувати, що ти живеш. Адже без нових відчуттів ми перестаємо жити повноцінно.
Це так трохи філософії ) А сама розповідь про мій новий досвід і полягає він у тому, що недавно я таки спробував на собі зимовий кількаденний похід в гори.
Надумали ми з друзями сходити на Яйко-Ілемське. Там є хатинка (туристичний притулок) для ночівлі, то ж намети не брали. Підйом почали з села Мислівка. До початку підйому тягнеться довга рівна дорога, але вона якось не замітно пролетіла і незчувся, як навкруги стало тихо.
Шум річки залишився далеко позаду, а навколо смерековий ліс і звуки власного дихання. Після незначного підйому дістались ми до полонини Мшани. До цього снігу в лісі було обмаль і йти було комфортно, а тут я відчув на дворі ще зима. Ноги почали провалюватись і кожен крок почав даватися важче.
Після вказівника підйом став різким, стежка змійкою виляла поміж повалених дерев. Рівень снігу виріс, а на додачу ми звренули із маркованого шляху на трверсну стежку, яка не маркована. Тут я вирішив вдягнути бахіли і правильно зробив. Ех... випробування із провалюванням по пояс не для кожного. Тут не так аж фізично важко, як морально та ще й наплечник десь поза 20 кг. В такому дусі йшли довго, команда розтягнулась, я замикаючий. Добре що є сліди. Але ж на дворі почало темніти до повного щастя. Важко передати ті емоції словами, але це було серйозне випробування сили духу і тіла.
Була темна ніч, коли я добрів до хатинки. Чогось так є, що на останніх метрах йти найважче. Але яка радість бачити нарешті кінцеву мету подорожі. А ще краще коли там вже тепло і є вода. За що особливо вдячний Ігорку, який йшов першим і прокладав для нас маршрут. Швидко освоїлись, переодягнулися, вгамували емоції. Пора вже готувати вечерю. Вирішили не заморочуватись і приготували гречку. Я особисто від перенавантаження, трохи відлежався, а потім аж відчув апетит. Потім для мене це вже було найзатишніше місце в цілому світі. От що означеє добра компанія в обмеженому просторі.
Так непомітно одна доба змінила іншу. Настав час вітати іменинницю, адже то через неї ми сюди приперлися ))) І тут почався новий досвід... Але далі історія вперто замовчує всі факти.
Ранок. Погода чудова. Хатинка наповнилась ароматами запашної кави зі згущикомммм.... смакота. За ніч всі речі висохли то ж команда вирішує штурмувати Яйко-Ілемське. Я ж залишаюся в хаті готувати святковий обід. А на обід у нас бограч по домашньому, запечена рибка, і печена бульбочка з м'ясом у фользі. А після того ще буде шашлик. То ж я взявся до роботи. За якийсь час в хаті було все так як треба. Дрова нарубані, вода натоплена, їсти зварено.
Але ще мене тішив то й факт, що я високо в горах, на дворі зима, сніг, а я в босоніжка і в шортах бігаю по дворі ) Дрібничка але запам'яталось.
І от всі повернулися. Як казали - запахи було чути ще здалля ))) Ну та нехай, головне що смачно!
Після обіду пора готувати місце для шашлика, то ж я вирішив докопатися до землі ))) Мені все вдалося. Палаючий вогонь виглядав як жерло вулкану. Скажу чесно вечір був дуже атмосферний. Наступний день ніс прощання із хатинкою, а цього так не хотілось. Ми так гарно її обжили. Проте спати лягати довелось раніше. І от ранок, сипле сніжок... А ми вже вже поснідали і готуємо наплічники знову у дорогу. До нових зустрічей хатинко.
Дорога назад давалась в рази легше, наплечники на кілька кілограмів легші, слово не йдеш а летиш. Ранковий сніжок і морозець укріпили той сніжок, то коли не провалюєшся, йти набагато веселіше! І от ми знову в селі. Якщо чесно зворотня дорога промайнула наче блискавка. То як в одній казці - "За якусь годину домчались до Палестини..." Ех...
Ми ще повернемось, а наразі купа спогадів, новий досвід і думки про нові мандри.
Більше фото тут
І невеличка відеорозповідь
Немає коментарів:
Дописати коментар