Минулого року довелось побувати на Кукулі весною, навіть ще крокуси були і сніг місцями. Але цього разу все ж вибрались сюди взимку. І погода сприяла нам ну просто ідеально.
6:00 ми у Вороненко, жіночка на вокзалі сповістила нам, що на дворі десь -19 градусів. Невеличкий перекус і гайда в дорогу. Сніг під ногами рипить, місяць майже повний, ну зима така як треба і я вже почав жаліти. що не взяв теплішу фліску. І от почало світати. Сонце торкнулось вершків Хом'яка і Синяка, своїми теплими промінчиками. На першому ж підйомі прийшов час роздягатися :)
На полонину стежка вже була добряче втоптана. Свіжий сніг пухкенький, під низом тверда корка, то ж дорога давала можливість насолоджуватись навколишніми краєвидами.
Ночівля була запланована в колибі на полонині Кукул, куди ми без поспіху прийшли перші, хоча в рукаві у нас був козир. :) Ігор, наш скороход, дістався туди майже на 2 години раніше за нас.
Відпочивши і підкріпившись вирушаємо до однойменної вершини Кукул. Спустились якраз на захід сонця. Добре, коли ніхто нікуди не поспішає і можна подурачитись по дорозі.
Спеціально для нічних зйомок брав штатив, але яскравий місяць не дав зробити красиві фото зірок, хоча освічував панораму Чорногори майже як в день.
Зранку вилазити із теплого спальника було ой як не просто, то ж зустріти красивий схід сонця я не планував. Але природа все вирішила за мене. Все ж першим вийшовши зранку з хатинки мені відкрився чудовий вид на ранкову Чорногору. Почавши шуршати в хаті в пошуках фотоапарата мимо волі я всі витягнув на споглядання цієї краси. Так і прокинулись.
Далі добрий сніданок і довга дорога на потяг, з яким нам до речі дуже пощастило.
О так відбулося моє знайомство із зимовим Кукулом.
Немає коментарів:
Дописати коментар