Відвідати дану полонину засіло в планах ще із кінця зими, але з різних причин ноги не доходили. І от, на вихідні 14-15 травня, все склалось так як треба.
З Франківська поїзд відправляється о 3:08 на Рахів, ми ж прямуємо до станції Вороненка. Прибуття приблизно о 6 ранку, то ж можна спокійно вмощуватись перепочити.
Вороненко зустрічає нас дощовитою погодою, але ми ж готові до всього. Маршрут починається біля станції і прямує вздовж колії в сторону тунелю. Далі довірившись маркування дорога виводить нас за село, де починається перший набір висоти. Даною дорогою возять ліс, то ж в дощовиту погоду слід бути готовому долати чималі відрізки болота.
Після незначного підйому дорога приводить нас на невеличку галявину, де можна перепочити і підкріпитися. Та ще й краєвиди непогані відкриваються з цього місця.
Забігаючи на перед, хочу сказати, що підйоми на протяжності всього маршруту не є складними. Сам маршрут відпочинковий і багато відважних і сміливих долають його за 1 день. Але для чого машинально перетинати простір, можна помилуватися, зафіксувати спогад на майбутнє...
А от з фіксацією спогадів нам не дуже пощастило. Легенький дощик супроводжував нас всю дорогу і чим дальше ми просувалися, тим ряснішим він ставав.
На полонині середній вирішили спуститись трішки від дороги вниз до колиб, щоб пообідати. Одна з хатинок виявилась цілком придатною для ночівлі, то ж ми вирішили залишитись тут на ніч. Пічка є, вода теж, дрова хоч і мокрі, але теж є. То ж ми прийнялись сушитися і відігріватись.
Хоч полонина була затягнута хмарами, кілька відважних і сміливих вирішили все ж пройтись до вершини Кукул, бо хтозна що там завтра :) На однойменній полонині надибали чималу хатинку з відвідувачами. Вона ще краще підходить для ночівлі і людей в ній можна помістити з добрий десяток. За порадою керівника групи, яка була в будиночку, прямуємо прямо в гору на вершину Кукул. Але не так то було, вітер посилюється і дощ також... Добравшись до хребта, по маркуванні спускаємось до нашої колибки, де нас чекає теплий чай ммм....
Теплі розмови, потріскування дровеняк у пічці, чай з липи, як я це люблю!
На ранок погода нас потішила, вийшовши трошки вище колиби відкривається чудовий краєвид на Чорногірський хребет. Набравшись вражень і поснідавши прямуємо далі, ну як вертатись домів і не підкорити того Кукула :)
Так просто він все ж не хотів нам відкритися, ми трошки відійшли від маркування і минувши вчорашні колиби на полонині Кукул попрямували далі стежиною. Вона привела нас до лісу, судячи з карти в ліс явно не треба, то ж побачивши старий прикордонний стовчик вирішили йти в лоб догори. Кілька хвилин і ось він Кукул.
Так просто він все ж не хотів нам відкритися, ми трошки відійшли від маркування і минувши вчорашні колиби на полонині Кукул попрямували далі стежиною. Вона привела нас до лісу, судячи з карти в ліс явно не треба, то ж побачивши старий прикордонний стовчик вирішили йти в лоб догори. Кілька хвилин і ось він Кукул.
Спуск дуже приємний і мальовничий, прямуємо до вказівника, звідки починається маршрут на Ворохту. По дорозі мені пощастило ще звідати крокусів, які зачаїлися на правому схилі хребта. Дорога у Ворохту нескладна, проте довга. Гарна компанія і хороший настрій, ось що треба на довгі відстані.
З Ворохти поїзд на Франківськ відправляється о 16:20, то ж в нас було ще повно часу скуштувати місцевого баноша і посмакувати домашнього вина. Загалом за 2 дні 23 км позаду.
Немає коментарів:
Дописати коментар