Як осінь із зимою боролась.

Наближались 3 дні вихідних, а остаточної ідеї куди волочитися цього разу так і було. В останній момент з'явилась нагода підключитися до команди зі Львова і чкурнути з ними на Довбушанку. Перед походом все ж вирішив трохи погуглити про дану територію, так як для мене це ще незвідані краї. Виявляється туди ходити зась, адже це територія Горганського заповідника і прохід для туристичних груп заборонений!...

І от ми вже у Яремчі, поснідали, зібралися і готові до старту! Стартанули від інформаційного щита поблизу Вольєрного господарства. Минаючи звіринець йдемо грунтовою дорогою вгору. Біля роздоріжжя на водоспад беремо правіше і далі вгору. До перевалу Пересліп виводить добра дорога із маркуванням синього кольору. На самому перевалі фото біля залишків Радянського союзу і повертаємо на ліво по синьому маркуванні далі.

До полонини Буковецька набір висоти замітно збільшився, навколишні пейзажі почав прикрашати сніг. Здавалось ми із середини жовтня раптом перекинулись десь у середину грудня. Чалапати по снігу замітно важче, та й народ потомився трохи. До повної картини сонце вже почало стрімко котитися на захід. Пора би вже шукати якесь місце для ночівлі. На полонині Буковець зима господарює в повну силу, ну геть січень на дворі. 

Невеличкий привал перевести подих, кілька світлин і гайда далі. Добравшись до полонини Катерина вирішили ночувати тут, з прекрасним видом на масив Довбушанки. Ніч потішила смачнючим супчиком і прекрасними зорями. Місяць, як друге Сонце, освітлював навколишні вершини. Одним словом зимова казка!

Попри навколишнє царювання зими, ранок виявися дощовитим. Температура повітря піднялась і вся зимова казка почала танути. Дощик обіцявся і на день грядущий, то ж ковток гарячої кавусі, канапка і далі в дорогу. 

Варіантів було два - або траверсом наліво по маркуванні, або прямо вгору на гору Жинець. Приказка про мудрого, який вгору не піде, а краще її обійде не про нас.

За кілька метрів від табору зустріли свіжі сліди схожі на вовчі, але будемо надіятись що то був собака. Вгору йшли навмання, місцями стежка злегка проглядалась під снігом, а місцями її не було. На хребтику нам відкрилась гарна панорама на вершини Хом'як, Синяк. А вдалині проглядався, навіть, масив Чорногори. Це все дуже красиво, проте далі наш шлях проходив через цокоти (горгани, каменюки) присипані снігом, пересуватись якими було вкрай важко і небезпечно. Кілька разів каменюки змінювались лісами і на благо в нас був GPS, який нам сповістив що ми таки доперлися до вершини гори Женець.

Спільне фото і втомлені та щасливі починаємо не менш крутий спуск. В лісі стежку загубили, то ж місцями доводилось пхатися прямісінько через хащі. І знову у пригоді став GPS. От ми вже на потрібній стежині, а тут і траверсна дорога із синім маркування дала про себе знати. до цього моменту всі були вже добряче вимотані та ще й з мокрими ногами. То ж думка про теплу хатину, багаття і щось смачненьке підігрівала залишки сил. Хатинку таки надибали, але вона виявилась не придатною для ночівлі до того ще й малою. Ех... Прямуємо далі в Яремче, ночувати мокрим і холодним в не менш мокрому лісі нема змісту.
Трохи далі вишли ми на полонину Туршугувата. Тут просто неймовірно. Красива панорама на Яремче, яке вкрите туманом. Наче молочні озера... Давно таке хотів зафіксувати. 

Чим далі спускались, тим більше потрапляли у володіння дрімучо-туманного лісу. Навіть не віриться - недавно на горі світило сонечко, а зараз щось накрапає, холодно і сиро. А це все тоті молочні озера :)

До Яремче всі чалапали на автоматі. В самому місті знайшли недорогий нічліг, де і відігрілись як треба, і поласували смачнючим баношем!

Гарна мандрівка, дякую всім за хорошу компанію і до нових шляхів!
Більше фото можна переглянути тут
Також додаю трек нашого маршруту.

Пі.Сі. Не відаю чи то так мало бути, чи блуд вчепився нас випадково, але на Довбушанку ми таки не попали. Раз заборонено, значить заборонено.